Від свята до свята

Християнські свята

Коротка історія (з сайту Української Греко-Католицької Церкви)

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закінчення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гімн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного втілення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".


Одним із найбільших свят періоду М'ясниць (та й взагалі лютого) було Стрітення (15.02), яке подекуди йменували ще дохристиянськими назвами "зимобор" або "громовище". Цього дня, вважалося, зима з літом зустрічається й бореться. І хоча ще лежав сніг та вертались морози, все ж люди знали, що "Лютневий сніг весною пахне".

Віруючі намагалися обов'язково відвідувати церкву, де в цей день відбувалася урочиста служба Божа та освячення води й свічок. Саме ж свято Стрітення вперше було встановлено церквою у Візантії після Ефеського собору 431 р. Тоді ж була сформована й відповідна іконографічна традиція. На іконах "Стрітення" зображали Марію з Ісусом-немовлям на руках та Йосифа з голубами, які на 40-й день після народження Спасителя принесли до Храму жертву очищення. Поряд також були зображені пророчиця Анна та праведний старець Сімеон, якому було пророчено, що він помре, лише побачивши, стрітивши Месію. Ця подія символізувала зустріч старого і нового заповітів, двох основних ідей стосовно природи Бога.

На українських землях християнський сенс свята було скориговано в руслі аграрної обрядовості: "Старе відходить - нове настає", "Зима з весною зустрічається". Хоча в православних церквах України ікони "Стрітення" (найраніші з яких датуються ХV - XVІ ст.) вважаються обов'язковим елементом іконостасів, чого не можна сказати про інші християнські конфесії (протестантизм, католицтво).

Освячена цього дня свічка називалася "стрітенською", "громницею", "громовою" і запалювалась в непогоду для захисту оселі від блискавки й грому. Нею обкурювали оселю й худобу та давали в руки вмираючій людині, коли читали відхідну молитву. Стрітенською водою й замовляннями лікували пристріт, навроки. Окроплювали нею худобу, бджіл, тих, хто вирушав у далеку дорогу (чумаків), йшов на війну, примовляючи: "Боже тебе збережи".

Завбачливі господарі цього дня спостерігали за погодою: ясний і тихий день - буде добрий урожай і багато меду, іній - добра картопля і гречка. Казали: "Коли на Громницю півень нап'ється водиці, то на Юрія (6.05) віл не напасеться травиці", - тобто, при відлизі пізно зійде "паша" для худоби.

Джерело: сайт Країни світу.